У листопаді-грудні 2022 року у Катарі пройде 22-й чемпіонат світу з футболу. SQ продовжує знайомити читачів з історією першостей світу та найкращих збірних планети.

Ланцюг подій

Збірна Аргентини з 1930-х років вважалася серед найсильніших футбольних команд світу. Але тривалий час майстрам м'яча із цієї країни не вдавалося стати світовими чемпіонами. Шанси різко збільшилися після того, як Аргентина виборола право приймати першість у 1978 році.

Хунта та чемпіонат світу

Аргентина приймала світовий чемпіонат незабаром після державного перевороту 1976 року, внаслідок якого до влади прийшли військові на чолі з генералом Хорхе Віделою.

Про режим Бачі деякі дослідники розповідають жахливі речі. Прийшовши до влади, військова хунта запровадила цензуру, заборонила профспілки, а державне та муніципальне управління перейшло під контроль військових. “Ескадрони смерті” ночами викрадали дисидентів та людей, підозрюваних в опозиційній діяльності, відвозили їх у невідомому напрямку, катували та вбивали. Солдати скидали живих людей з вертольотів та літаків у море, заливали бетоном жінок та підлітків.

За офіційними даними, безвісти зникли 8960 (за оцінками правозахисних організацій – до 30 тисяч).

Злочини режиму Видели було підтверджено у судах. 1983 року Відела був притягнутий до суду, через два роки його засудили до довічного ув'язнення за порушення прав людини в роки диктатури. У 1990 році президент Аргентини Карлос Менем помилував колишнього диктатора.

Але на цьому кримінальне переслідування не скінчилося. У червні 1998 року Відела був заарештований за звинуваченням у викраденні дітей політичних супротивників.

22 грудня 2010 року аргентинський суд вдруге засудив Баделю до довічного ув'язнення за звинуваченням в організації вбивства 31 політичного в'язня.

1 березня 2011 року розпочався черговий судовий процес над Хорхе Віделою та екс-президентом Рейнальдо Біньоне за звинуваченням у 34 епізодах викрадення дітей жінок-дисидентів, які перебували в ув'язненні з політичних мотивів. Згідно з матеріалами звинувачення, у матерів забирали дітей у віці кількох днів, а самих жінок в основному вбивали, зокрема, скидаючи з літаків у море. 2012 року аргентинський суд засудив Хорхе Віделу до 50 років ув'язнення за систематичне викрадення малолітніх дітей політичних опонентів. Через рік 87-річний Відела помер у в'язниці.

Судячи з вироків судів, режим Відели, за сучасними мірками, був абсолютно нерукопожатним. Але у 1970-х до військових переворотів та диктаторських режимів світова громадськість ставилася більш стримано. Санкцій не було, світова першість відбулася саме в Аргентині.

А Марадону не взяли

Дієго Марадона – культова постать не лише в аргентинському, а й у світовому футболі – на домашній чемпіонат світу не потрапив. На момент проведення першості Дієго не було ще 18-ти. Але Марадона був вундеркіндом. За професійний клуб він вийшов на поле, коли йому не було шістнадцяти. За збірну вперше зіграв у шістнацять. "Король футболу" Пеле на свій перший чемпіонат світу також приїхав, коли йому не було 18-ти.

Але за 13 днів до старту турніру Марадону виключили зі складу збірної. Це викликало у Дієго справжню істерику. Марадона зателефонував до головного тренера Менотті і благав взяти його в команду, але той відповів відмовою. Згодом Меноті пояснював своє рішення тим, що Марадона був ще надто юний і Меноті нібито побоювався, що участь у такому великому турнірі може надламати феноменальне обдарування. Але для Марадони такі пояснення були не переконливими. Іншою причиною було те, що лідер команди Даніель Пассарелла не хотів бачити у складі молодих футболістів, а особливо Дієго.

“Я так і не пробачив Менотті і не пробачу – я досі думаю, що він упустив свій шанс… Вдома було жахливо. Це було схоже на похорон. Мама плакала, тато плакав, плакали брати та сестри. Вони казали мені, що я найкращий, що мені нема чого засмучуватися, бо я встигну зіграти ще на п'яти чемпіонатах. Але вони всі плакали. І це було найгірше. Того дня, найсумніший у моїй кар'єрі, я заприсягся, що візьму своє. Ногами, серцем, думками я відчував, що їм ще всім покажу. Я зіграю ще на багатьох чемпіонатах світу“, - згадував Марадона.

Дієго справді зіграв на кількох світових першостях. Щоправда, не на п'яти, а на чотирьох. Навіть став чемпіоном. І ще раз завоював срібло. Щоправда, з останнього у його кар'єрі світового чемпіонату 1994 року Марадону вигнали за вживання наркотиків. Але це не завадило йому і до цього дня вважатися зіркою аргентинського футболу номер один і виборювати "королівський титул" у самого Пеле.

Фаворити турніру

На домашньому чемпіонаті збірна Аргентини націлювалася лише на золоті медалі. Будь-який інший результат вважався б провалом. Традиційно на головний приз також було націлено збірні Бразилії, ФРН, Італії. Після першості 1974 року до грандів додалася команда з Нідерландів, яка прибула до Аргентини в статусі віце-чемпіонів.

На шляху до фіналу

На попередньому етапі господарі першості потрапили до четвірки команд, яку назвали “група смерті”. Крім збірної Аргентини у групі зібралися Італія, Франція та Угорщина. Вихід із групи дався аргентинцям нелегко. У матчах проти Угорщини та Франції підопічним Менотті доводилося відіграватися, але обидва матчі виграли з рахунком 2:1. У вирішальному поєдинку за перше місце в групі аргентинці поступилися італійцям з рахунком 0:1. Але й команда, яка посіла друге місце, продовжувала боротьбу.

У другому груповому турнірі завдання ускладнилося – необхідно було зайняти саме перший рядок.

Аргентинці переграли бронзових призерів попередньої першості поляків 2:0 та зіграли всуху з бразильцями. В останньому поєдинку проти збірної Аргентини потрібно було переграти збірну Перу з різницею щонайменше чотирьох м'ячів. Це при тому, що перуанці на попередньому етапі стали одним із відкриттів турніру. Вони посіли перше місце у групі та випередили фіналістів минулого чемпіонату нідерландців. Але аргентинці розгромили суперників з рахунком 6:0 і випередили бразильців за різницею забитих та пропущених м'ячів. Цей результат дав привід для підозр у договірному характері матчу. Однак далі міркувань та припущень справа не пішла. Аргентинці посіли перше місце у півфінальній групі та вийшли у фінал.

Вдруге поспіль у фінал пробилися нідерландські футболісти. За рік до початку чемпіонату кар'єру у збірній припинив один із найкращих гравців світу у 1970-х Йохан Кройф. Йому було лише тридцять – практично юнацький вік за нинішніх часів, коли зірки першої величини успішно бігають років до сорока. Але за мірками минулого століття Кройф вважався ветераном. Без свого багаторічного лідера збірна Нідерландів зуміла повторити успіх минулої першості. Хоча ще у груповому турнірі доля команди висіла на нитці. Збірна Нідерландів у заключному поєдинку групового турніру поступилася колективу із Шотландії. Але за різницею забитих і пропущених м'ячів виявилася на рядок вищою.

Натомість у півфінальній групі нідерландці виглядали значно впевненішими. Спершу вони розгромили Австрію з рахунком 5:1. Потім вибороли один бал у поєдинку з чемпіонами світу збірної ФРН.

У вирішальному поєдинку збірна Нідерландів переграла команду з Італії 2:1 і знову опинилась у фіналі.

Аргентинський фінал

Для визначення чемпіона вдруге історія світових першостей знадобився екстратайм. У основний час команди обмінялися голами. Але у додатковий аргентинці забили два м'ячі і вперше у своїй історії стали чемпіонами світу.

Цікаво, що на попередньому чемпіонаті у ФРН збірні Нідерландів та Аргентини мірялися силами у півфінальній групі. І тоді європейці виявилися на дві голови вищими, розгромивши суперника з рахунком 4:0.

У матчі за третє місце вдруге поспіль зіграли футболісти із Бразилії. На аргентинському стадіоні триразові чемпіони світу були щасливішими, ніж чотири роки тому – їм вдалося переграти команду з Італії 2:1.

Герой чемпіонату

diego-maradona-i-mario-kempes-709x400

Зірки аргентинського футболу Кемпес і Марадона

Аргентинський чемпіонат називають турніром однієї людини – Маріо Кемпеса. Він був лідером аргентинської збірної та на попередній першості 1974 року, але той чемпіонат склався для команди не зовсім вдало. У 1978 році  Кемпес завоював відразу дві нагороди – він став найкращим гравцем турніру та найкращим бомбардиром, вразивши ворота суперників 6 разів.

Непорозуміння чемпіонату

У матчі між збірними Швеції та Бразилії стався вкрай рідкісний випадок у футболі. Наприкінці поєдинку за рахунку 1:1 бразильці отримали право на кутовий, після чого досить довго вирішували, хто його подаватиме. Коли подавця визначили, бічний арбітр попросив встановити м'яч на лінію кутового прапорця. У цей час у штрафному майданчику навпаки спостерігався активний рух: Рейналдо дуже активно заважав шведському воротареві Ронні Хельстрему, і рефері довелося проводити роз'яснювальну бесіду. Зрештою подача у підсумку відбулася, і Зіко відправив головою м'яч у ворота. Але ... За мить до цього арбітр дав фінальний свисток і взяття воріт не зарахував. Бразильці посіли друге місце у групі С та потрапили у другому раунді до квартету з майбутніми чемпіонами світу аргентинцями. Щоправда, не факт, що в іншому півфінальному квартеті, де зібралися гранди європейського футболу збірні ФРН, Італії та Нідерландів, їм було б легше.

В історію світового футболу увійшов ще один курйоз, що відбувся перед матчем між збірними Франції та Угорщини. З'ясувалося, що команда однакова за кольором форма. Початок гри відкладався доти, доки французи не знайшли майки місцевого клубу "Атлетіко Кімбейра", в яких і вийшли на поле. Не зважаючи на це французи впевнено перемогли 3:1. Але... цей матч уже нічого не вирішував. Обидві команди за тур до закінчення турніру втратили шанси на вихід до наступного етапу змагань.

Відкриття турніру та розчарування турніру

Справжнім відкриттям чемпіонату стала збірна Австрії. Колись австрійці були законодавцями мод у світовому футболі. Але це було в далеких 30-х роках.

Австрійці посіли перше місце у чвертьфінальній групі, випередивши Бразилію та Іспанію. А у півфінальній групі австрійці виявили прагнення боротися у кожному матчі і, програвши два поєдинки, у третьому перекрили шлях до медалей збірної ФРН. Австрійці перемогли сусідів з рахунком 3:2, перетворивши збірну ФРН на головне розчарування турніру.

Західнонімецька команда перемогла на чемпіонаті Європи 1972-го та чемпіонаті світу 1974-го. На Євро-76 німці дісталися фіналу. Німецькі клуби у 1970-х регулярно перемагали у єврокубкових турнірах. А ось на аргентинській першості збірна ФРН перемогла в одному матчі із шести, що виглядало явним провалом. Причому м'яч, який залишив німців за бортом турніру, австрієць Ханс Кранкль забив на 88-й хвилині. До виходу до малого фіналу, де розігрувалися бронзові медалі, збірній ФРН треба було протриматися лише дві-три хвилини. Проте австрійці змусили пакувати валізи самих чемпіонів світу.