Літо в яке ми усі хочемо повернутися: колективна памʼять та снага до добра – Машина часу Ії Морели, що повертає нас до минулого та показує наше майбутнє

Ви памʼятаєте тепло від сонячного зайчика, який бігає по обличчю літнім вечором? Пам’ятаєте, як повітря стає густим від спеки й аромату трав, як десь поруч шумить річка, а двір поволі занурюється у м’яке золоте світло, де дитинство здається вічним?

Саме з цього відчуття — такого фізичного, але водночас крихкого й дуже особистого — народжується твір “На вулиці Солоній”. Це історія, що повертає не лише у дитинство, а й у стан внутрішнього тепла, коли світ здається простішим, чеснішим і ближчим.

Київ, Грушівка і вулиця Солона: як звучить дім

Авторка Ія Морела розповідає, що ця книжка виросла з дуже життєвих, родинних історій:

«Книга “На вулиці Солоній” комічна, бо у мене дуже дивакуваті родичі. Усі без винятку. І з ними постійно трапляються смішні історії. Деякі з цих історій зовсім нові, а деякі живуть напрочуд довго — роками, а може навіть десятиліттями, і ми їх часто переповідаємо одне одному, коли збираємося разом. Завжди виходить весело».

Але поруч із цими родинними історіями є ще одна — дуже особиста історія про пам’ять місць і несподіване відчуття дому в назвах, які ми часто не помічаємо. Авторка зізнається своєму видавництву “Лабораторія”:

«Скільки я себе памʼятаю, я постійно жила на вулицях Артема, Жукова, Гашека, Тітова. Хай вже мене вибачить Ярослав Гашек за таку непривабливу компанію. Раніше я особливо не звертала на це уваги. Але одного разу, коли син гостював у моїх батьків, я отримала коротеньке повідомлення: “Їздили з малим у Грушівку (колишнє Ленінське), продали там відро вишень, а на вторговані гроші купили кіндер сюрприз”. І від однієї тільки назви “Грушівка” я раптом фізично відчула тепло сонця, шум Каховського водосховища і запах полину.

Так, зовсім неочікувано, сталося це кохання між мною і українськими топонімами. У нас найгарніші в світі назви. От вам приклад: місто Горішні Плавні звучить як музика, село Грушівка пахне вишневим цвітом, а вулиця Солона заселена щасливими людьми».

У цих словах — той самий ключ до атмосфери книжки: дитинство як простір пам’яті, де навіть назви здатні викликати тепло, запахи й відчуття літа.

“На вулиці Солоній” – книжка про майбутнє

“На вулиці Солоній” – це книжка не лише про минуле, а й про майбутнє, до якого людина поволі повертається через пам’ять, любов і здатність знову дозволити собі світло.

Про це найкраще за всіх каже сама авторка, Ія Морела:

«Я сидітиму на затіненій київськими каштанами лавці і читатиму книгу, я нарешті наїмся маминого борщу, обійму брата і мовчатиму з ним про війну. Я пройдуся ще зовсім молодим Великим Лугом, що виріс на місці знищеного Каховського водосховища, я лежатиму як щокатий кавун посеред херсонського степу і дивитимусь у синє спокійне небо. Я піду у театр на виставу «Місто» за романом мого земляка Валерʼяна Підмогильного, дивитимусь, як Степан Радченко намагається підкорити Київ, бо так само і я колись намагалась його підкорити, а потім питиму каву десь на Подолі».